Хто має право на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань? Та чи є вона обов’язковою виплатою? 

Право на матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, визначене законодавством, є у держслужбовців і посадовців держорганів, органів місцевого самоврядування (ОМС), обслуговуючі робітники держорганів і ОМС, військовослужбовців, працівників сфери культури, педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників, а також медиків.

Виплата матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань для посадових осіб та службовців ОМС передбачена підпунктом 3 пункту 2 Постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. № 268. 

На відміну від допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань не є обов’язковою. Право приймати рішення про її надання працівникам ОМС надано керівнику відповідного ОМС. Він приймає таке рішення виходячи з обставин, викладених у заяві працівника (лист Мінсоцполітики від 16.10.2009 р. № 620/13/84-09).

Конкретних підстав надання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань у нормативних документах немає, хоча вони можуть бути визначені колективним договором. Вагомість підстав визначає сам керівник.

Матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань надається окремому працівнику на підставі його заяви, за власним рішенням керівника. Вона не входить до заробітної плати згідно Інструкції зі статистики заробітної плати від 13.01.2004 р. № 5 (далі – Інструкція № 5), хоча й виплачується за рахунок фонду оплати праці установи.

Чи може працівник після звільнення з військової служби при виході на роботу взяти відпустку без збереження заробітної плати на підприємстві та якої тривалості?

Відповідно до змін, внесених пунктом 20 частини 1 статті 25 Закону України “Про відпустки”, відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку працівникам, які приступили до роботи після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації, – тривалістю до 60 календарних днів.

Частину 1 статті 24 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” доповнено абзацом 6, відповідно до якого, період, протягом якого особа перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, передбаченій пунктом 20 частини 1 статті 25 Закону України “Про відпустки”, включається до страхового стажу.